Як Верховний Суд із імперативної норми права робить диспозитивну або не таке воно вже й обов’язкове

Юридична спільнота доволі тихо та спокійно сприйняла позиції суддів Верховного Суду стосовно обов’язкових вимог до виконавчого документа. Це, на мою думку, є досить дивним з огляду на наступе.

При прийнятті постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження №61-331св18) Верховний Суд дійшов, зокрема, наступного висновку: “Відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання”.

Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц (провадження №61-32698св18) фактично підтвердив правову позицію, викладену у вказаній вище постанові від 22 серпня 2018 року, та зазначив: “Відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання”.

Перш за все, варто зазначити, що правові позиції Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, можуть мати негативні наслідки для сторін виконавчого провадження та державного (приватного) виконавця. Адже Верховний Суд імперативні норми Закону України “Про виконавче провадження” фактично тлумачить як диспозитивні.

Так, відповідно до положень статті 4 Закону України “Про виконавче провадження” регламентовано обов’язкові (імперативні норми права) та необов’язкові (диспозитивні) вимоги до виконавчого документа та підстави, за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання.

До обов’язкових вимог віднесено, зокрема:

“…3) прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника – фізичної особи;

4) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб – платників податків);…”

Отже, пункти 3, 4 частини 1 статті 4 Закону законодавцем визначені як імперативні норми права.

Законодавцем, у пункті 6 частині 4 статті 4 Закону, встановлено наслідки недотримання обовязкових вимог до виконавчого документа, а саме повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання.

Слід звернути увагу на абзац 12 частини 4 статті 4 Закону та надання права стягувачу звернутись до органу, що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із Законом.

Відповідність виконавчого документа вимогам Закону України “Про виконавче провадження” встановлена ч. 3 ст. 431 ЦПК України.

Також, особливу увагу заслуговує Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

Відповідно абзацу 7 частини 2 розділу ІІ Положення, під час реєстрації виконавчого документа “…відповідальна особа (посадова особа органу державної виконавчої служби, на яку покладені обов’язки) (приватний виконавець або його помічник) зобов’язана(ий) внести до Системи такі відомості: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) для фізичної особи – стягувача; прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), число, місяць, рік народження для фізичної особи – боржника”.

Згідно частини 4 розділу ІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, за даними про зареєстрований документ Системою формуються журнал реєстрації загальної вхідної кореспонденції, журнал реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження, журнал обліку виконавчих проваджень.

Тобто, посадова особа органу державної виконавчої служби або приватний виконавець при реєстрації виконавчого документа в обов’язковому порядку повинен внести число, місяць, рік народження для фізичної особи – боржника. Невнесення даних стосовно дати народження боржника позбавляє можливості зареєструвати виконавче провадження та винести постанову про його відкриття.

Верховний Суд у мотивувальних частинах згаданих вище постанов від 22.08.2018 р. та 27.12.2018 р. посилається на частину 3 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження”, якою передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання.

Однак, це суперечить приписам частини 2 розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, згідно яких, виконавцем до Системи обов’язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов’язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії.

Тобто, з метою отримання відомостей про дату народження або реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника, державний виконавець повинен направити запит до відповідних органів, а без внесення даних про дату народження боржника – фізичної особи зареєструвати документ, відкрити виконавче провадження та запит до відповідних органів не уявляється можливим.

Фактично, така правова позиція Верховного Суду робить державного (або приватного) виконавця “заручником ситуації”.

З одного боку, за дотримання імперативних норм Закону України “Про виконавче провадження”, у разі відсутності у виконавчому документі обов’язкових реквізитів, таких як відомостей про дату народження боржника або реєстраційний номер облікової картки платника податків, виконавець повинен повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, з іншого боку, правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 22 серпня 2018 року, від 27 грудня 2018 року, щодо застосування відповідних норм права, а саме: статті 4 Закону України “Про виконавче провадження”, згідно вимог ст. 263 ЦПК України, ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, повинні бути враховані іншими судами під час застосування таких норм, у зв’язку з чим, виконавець повинен прийняти до виконання документ та відкрити провадження.

Давайте уявимо наступну ситуацію: державний виконавець повернув стягувачу виконавчий документ, без прийняття до виконання (зв’язку із відсутністю в документі дати народження боржника – фізичної особи), а за цей час боржник реалізував належне йому на праві власності майно і суд, розглядаючи скаргу на дії виконавця, задовольняє скаргу, визнає неправомірним дії державного (приватного) виконавця та скасовує повідомлення про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання.

Після цього стягувач звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення державним (приватним) виконавцем кримінального правопорушення, за статтями 367 (службова недбалість) або навіть 382 (невиконання судового рішення) Кримінального кодексу України.

Також, правові позиції Верховного Суду, викладені в Постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц, надають можливості “особливо спритним” державним (приватним) виконавцям для маніпулювання своїми правами: “хочу відкриваю виконавче провадження” у відповідності до висновків Верховного Суду; “хочу повертаю стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання”.

На мій погляд, єдиним можливим виходом із даної ситуації є відступлення від висновків, викладених в постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16-ц, щодо застосування норми частини 1 статті 4 Закону України “Про виконавче провадження”, шляхом передачі справи у подібних правовідносинах до об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду та прийняття постанов у відповідності до імперативних норм Закону України “Про виконавче провадження”.

Сподіваюся, у складі Верховного Суду знайдуться судді, здатні відступити від правової позиції стосовно тлумачення імперативних норм права на свій роздум.

Антон Носенко,

адвокат

http://jurliga.ligazakon.ua/news/2019/2/15/184135.htm