Повернення позовної заяви є законним, якщо суд не є належним

Суть права позивача на звернення до суду не нівелюється повернення йому позовної заяви з об’єднаними вимогами, для розгляду яких КАС ВС не є судом, визначеним законом.

Відповідний висновок містить постанова БП № 9901/430/19 від 14 серпня 2019 року.

Позивачі звернулися до КАС НД з позовом до Центральної виборчої комісії з двома вимогами:

– визнати дії ЦВК при організації підготовки і проведення позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року не відповідають принципу верховенства права, і не забезпечують громадянам, в тому числі позивачам, умов для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при здійсненні ними своїх виборчих прав;

– визнати такими, що не відповідають вимогам Конституції і скасувати протокол про результати виборів депутатів у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі.

Ухвалою від 9 серпня 2019 року КАС ВС повернув позивачам вказану позовну заяву, вказавши що воно подано без урахування правил об’єднання позовних вимог, а підстави для їх роз’єднання на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі з урахуванням вимог ч. 6 ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства відсутні.

Відповідне рішення було оскаржено позивачами у Великій Палаті, яка надійшла за результатами розгляду апеляційної скарги до таких висновків.

Визначення КАС у складі Верховного Суду від 9 серпня 2019 року слід змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції постанови БЖ ВС від 14 серпня 2019 року по справі № 9901/430/19 (виробництво № 11-815ав19), а в іншій частині – залишити без змін.

До виключної підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції належить позовну вимогу лише в частині, що стосується скасування протоколу про результати виборів депутатів у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. У той же час, позовні вимоги щодо інших дій ЦВК при організації підготовки і проведення позачергових виборів підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції не віднесені.

Суд вправі за власною ініціативою до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства. Однак таке роз’єднання може мати місце лише в тому випадку, якщо кожне з виділених вимог може бути предметом розгляду в суді, разъединившем позовні вимоги.

Разом з тим право позивачів на доступ до суду для оскарження результатів виборів не є абсолютним і підлягає дозволеним законом обмежень, зокрема, щодо умов прийняття позовної заяви. Метою обмеження права позивачів було забезпечення дотримання ними вимог процесуального закону щодо розгляду справи належним судом задля ефективного виконання завдання адміністративного судочинства.

Позивачі мотивували свої вимоги необхідністю захисту їх прав чи інтересів, а суспільного інтересу щодо справедливих результатів виборів, тоді як завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів конкретних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, а не прав всього народу.

Отже право позивачів на звернення до суду з заявленими вимогами не було поставлено під загрозу оскарженим постановою КАС ВС. Враховуючи передбачуваність для позивачів їх наслідків помилкових дій щодо об’єднання в одній позовній заяві вимог, для розгляду яких КАС ВС не судом, визначеним законом, суть права позивачів на звернення до суду не було нивелируемо повернення їм позовної заяви, а дії КАС ВС є пропорційними відповідної мети і не є свавільними.