Коли не покарають за неподану вчасно декларацію держслужбовця

Неподання декларації службовцям у відповідний термін, передбачений ст. 366-1 КК характеризується лише прямим умислом, тобто посадова особа повинна усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати його суспільно небезпечні наслідки і бажати їх настання.

Відповідне положення містить ухвала Касаційного кримінального суду, Верховного Суду від 10 вересня 2019 року по справі № 200/18903/17.

Згідно з вироком місцевого суду особу засуджено за ст. 366-1 КК (декларування недостовірної інформації) до покарання у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме на суму 51 000 грн. з позбавленням права займати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, пов’язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, на строк 2 роки.

Згідно з вироком інспектор патрульної поліції при звільненні зі служби, достовірно знаючи про обов’язковість подання шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв’язку з припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави умисно не подав декларацію у відповідний термін.

Апеляційний суд вирок місцевого суду скасував, а кримінальне провадження закрив у зв’язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

ВС погодився з рішенням апеляційного суду з огляду на наступне.

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 366-1 КК повинно бути встановлено і доведено, що службовець знав про обов’язок подати декларацію, передбачену ст. 45 Закону “Про запобігання корупції” про термін її подачі, однак усвідомлено з будь-яких мотивів вирішив не подавати декларацію і умисно не подав її.

Апеляційний суд звернув увагу, що при вирішенні питання про наявність або відсутність у діях інспектора складу злочину, всупереч вимогам ст. 91 КПК залишилися недоведеними форма вини, мета і мотив його вчинення. Ні один з доказів, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку щодо інспектора, не підтверджує наявність умислу останнього не подавати декларацію при звільненні.

Апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що свідок, який здійснював ознайомлення особового складу підрозділу поліції з порядком подання декларацій, пояснив, що сам не знає, коли повинна бути подана декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв’язку з припиненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, за період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями.

Витяг з наказу про звільнення лейтенанта поліції за власним бажанням не містить даних про інформування обвинуваченого щодо обов’язку подання декларації у зв’язку із звільненням.

Зазначене спростовує позицію прокурора щодо наявності у інспектора умислу про неподання декларації, яку він подав після повідомлення про підозру.